Незвичайне довголіття патріархів було необхідне у первісній історії людства і для скорішого заселення землі і поширення корисних знань, і особливо для збереження чистоти первоначального богошанування і віри віддану першим людям обіцянку Збавителя Патріархом кожного покоління міг передавати свої знання протягом цілих століть родоначальникам інших поколінь. Так, Адам був живим свідком первісних переказів до самого народження Ламеха, а отець Ламеха Мафусаїл жив майже до самого потопу.
Але з іншої сторони, довголіття нечестивих людей могло служити засобом помноження і поширення зла у людстві. І ось, дійсно, зло швидко стало розповсюджуватись у світі. Свого вищого розвитку воно досягло внаслідок зміщування між собою нащадків Каїна і Сіфа. В цей час земля була уже значно заселена, а разом з її заселенням поширювалося страшне зло порочності і розбещення. «І побачив Господь Бог, що велике розбещення людей на землі, і що всі думи помислів серця їх були зло у всякі часи». Це, очевидно, була не проста природна розбещеність, зіпсованої натури, а загальне панування відкритого і зухвалого гріха і повстання проти Бога. Від злочинно – любострасного спілкування сіфітів з каїнітами стали народжуватися велетні. Покладаючись на свою силу, вони внесли у людське суспільство жахи насильства, безправ’я, хижацтва, любострастя і загальну невіру в обіцянку майбутнього позбавлення. І ось при виді такого стану людей «розкаявся Господь, що створив людину на землі, затужив у серці Своїм. І сказав Господь: «Винищу з лиця землі людей, котрих Я сотворив, від людей до тварин, і плазунів і птахів небесних винищу, бо Я розкаявся, що сотворив їх». Як створенні разом з людиною і для людини, тварини також повинні розділяти долю людини.Але хвилі пороку іще не залили усе людство. Серед нього виявилася людина, яка «знайшла благодать перед очима Господа». Це був – Ной, син Ламеха, «людина праведна і непорочна у роді своїм». Він «ходив перед Богом», як і його предок Єнох. І ось, коли земля, «розтлилася перед лицем Божим і наповнилась злодіяннями», коли «всяка плоть спотворила шлях свій на землі». Господь сказав Ною: «Кінець всякої плоті прийшов перед лицем Моїм… Я знищу їх з лиця землі. Зроби собі ковчег… Я наведу на землю потоп водяний, щоб знищити всяку плоть, в якій є дух життя, під небесами… Але з тобою Я поставлю заповіт Мій, і ввійдеш у ковчег, ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою». Бог призначив сто двадцять років на каяття людського роду, і в цей час Ной повинен був приступити до своєї незвичної споруди, яка могла викликати у оточуючих лише насмішки і погрози. Але віра Ноя була непохитна. Отримавши одкровення від Бога, він приступив до спорудження ковчега. Ковчег будувався за точною вказівкою Бога довжиною 300 ліктів, шириною 50 ліктів, наверху був зроблений довгий отвір по всьому ковчегу у лікоть шириною, для світла і повітря,а збоку двері. Він повинен був складатися з трьох ярусів з численними відділеннями, призначеннями для худоби і корму. «І зробив Ной усе, що наказав йому Господь». Зрозуміло, протягом усього будівництва Ной не переставав проповідувати, прикликаючи людей до покаяння. Але найбільш красномовною його проповіддю було, безумовно будівництво їх величезного корабля на суші, у далині від води. Довготерпіння Боже все ще очікувало пробудження почуття покаяння у нечестивих людей під час цього будівництва, – але все було недаремно. Знущаючись і блюзнірствуючи над проповіддю Ноя, люди ставала іще більше безтурботними і беззаконними. Вони їли, пили одружувалися, виходили заміж до того дня, як увійшов Ной у ковчег; і не думали, поки не прийшов потоп і не знищив всіх».
На час закінчення Ноєм ковчега йому було 600 років, і, тоді,не бачачи більше надії покаяння грішного людства, Господь наказав Ною увійти в ковчег з усім своїм сімейством і означеною кількістю тварин як чистих, так і нечистих. Ной послухався Бога і увійшов до ковчега. І ось, «розверзлися усі джерела великої безодні і вікна небесні отворились; і лився на землю дощ 40 днів і совок ночей». Після закінчення дощу вода все прибувала і прибувала на землю. 150 днів піднімався її рівень, так що навіть високі гори вкрилися водою. «І лишилося життя усякої плоті, що рухалася по землі…» – так звершилась велика кара Божа розбещеному і потопаючому у злі людству.1 Загинула усі люди, і тільки один Ноїв ковчег вмістивши в собі добірне сім’я для розвитку нового життя, носився по неосяжному морі, прообразуючи собою маибутню Церкву, Христову . « І згадав Бог про Ноя і про усіх, хто був з ним у ковчегу і навів Бог вітер на землю і води зупинилися. «Поступово вода почала спадати, так що на сьомий місяць ковчег зупинився на одній із вершин Араратських гір.2 На дванадцятий місяць, коли вода значно спала , Ной випустив через вікно ворона, щоб узнати чи знайде він сухе місце, але ворон то відлітав, то знову повертався до ковчега. Тоді через сім днів Ной випустив голуба, але і він повернувся не знайшовши місця, де б він міг відпочити. Через сім днів Ной знову випустив його і тоді перед вечором голуб повернувся, тримаючи у дзьобі свіжий оливковий листок. Ной почекав ще сім днів і уже третій раз випустив голуба. На цей раз він вже не повернувся бо земля вже підсохла. Тоді Господь звелів Ною вийти з ковчега і випустить тварин для розмноження на землі. Вийшовши з ковчега Ной перш за все склав подяку Богові за чудесний порятунок. Він побудував жертовник Господу, узяв чистих тварин і приніс їх у всеспалення. Така благочестивість Ноя була приємною для Господа, і Він «сказав у серці Своїм: не буду більше проклинати землю за людину». Так як Ной зі своїм сімейством був новим родоначальником людства на землі, то Бог повторив йому благословення дане праотцям.
«І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм; плодіться і розмножуйтесь, і наповняйте землю і володійте нею».
Після потопу народ з рослинною їжею Господь дозволяє людині вживати у їжу і м’ясо тварин, тільки забороняє разом з м’ясом їсти кров, бо «в крові тварин душа їх». В той же час, даний був закон проти людиновбивства – на тій основі що всі люди брати і кожен із них в собі носить образ і подобу Божу. «Хто проллє кров людини, говорить – Господь, – того кров проллється рукою людини». Після потопу релігія була обновлена новим союзом, який Бог заключив з Ноєм. В силу цього союзу Господь обіцяв Ною, що «не буде більше знищена всяка плоть водами потову, і не буде вже потопу на винищення землі». Знаменням цього вічного заповіту була вибрана Богом райдуга. Зрозуміло, райдуга як фізичне явище була і до потопу, але тепер вона стала символом заповіту.