Людина, як творець творіння створена за особливою радою Святої Тройці. Бог створює її за образом і подобою Своєю. Тіло її, як і тіло усіх тварин, утворено з землі, але духовна її природа є безпосередній подих Творця. «І створив Бог людину із праху земного, і вдув в обличчя його дихання життя, і стала людина душею живою» (Буття 2, 7). Не треба думати, що душа людини: є частинкою Божественного єства. Душа людини також тварна, як і її тіло, але вона вміщує в собі образ свого Творця. За вченням отців Церкви «Образ Божий» в людині складається у властивостях і силах людської душі – її духовності, в розумі, в почуттях, у вільній волі, а «подоба» – у напрямку цих сил і здібностей до Бога, у вільному розвитку і в досконалості даних Богом духовних сил до уподібнення Творцю. «…Будьте досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний» закликає Христос людину розвинути у собі образ Божий і бути подібною своєму Творцю.
Для життя людини Господь поселив її в рай – прекрасний сад створений
особливою дією всемогутності Божої. Серед численних прекрасних райський дерев були двоє особливих дерев – «дерево життя» і «дерево пізнання добра і зла». Плоди «дерева життя» призначені були для підтримки у людині безсмертя. «Дерево пізнання добра і зла» було вибране Богом як засіб випробування і виховання людини в питанні послуху Богу. Знаходячись в раю, людина повинна була обробляти і берегти його. Цим самим вона повинна була розвивати свій творчий талант і продовжити справу свого Творця. Близькість до природа давала можливість первозданній людині шляхом вивчення законів природа збагачувати свій розум і дослідно пізнавати досконалість Бога-Творця, Його премудрість і милосердя. Це викликало у людини поважність і любов до Бога. Для укріплення моральних сил у добрі. Бог дав людині заповідь не вкушати плодів від «дерева пізнання добра і зла». Виконуючи цю заповідь людина свідомо віддалялася б від зла і вдосконалювалася б в добрі. Тим самим вона все тісніше входила б в союз з Богом і таким чином, здійснювала своє призначення. Порушення ж цієї заповіді стало причиною розриву морального союзу людини з Богом – Джерелом життя. Втративши благодатний зв’язок з Джерелом життя, людина могла вмерти, як духовно, так і тілесно.
Мов до царя, створеного володарювати над усіма живими творіннями землі. Бог приводить до нього усіх тварин і усіх птахів, щоб він оглянув їх, і, в знак влади над ними дав їм імена. Нарікаючи імена тваринам. Адам тим самим показав досконалість свого розуму. Імена, які давав він тваринам, були не що інше, як його думки про них. Виражаючи свої думки зрозумілими звуками, він давав основу мові за допомогою якої він міг би повідомляти свої думки іншим. Але серед тваринного світу не знайшлося жодної істоти, з якою б він міг би словесно обмінятися своїми думками і почуттями. «І сказав Бог: не добре людині бути одній, сотворимо їй помічника, відповідного їй».
І ось Господь наводить сон на Адама, під час якого з його ребра Бог створює йому дружину. Тільки но створена була жінка і приведена до Адама, він в туж мить зрозумів, що в цій дії Творця, бажання щастя для суспільного життя людини і пророче вимовив слова, які стали законом шлюбу на всі наступні віки: «Ось це кістка від кісток моїх плоть від плоті моєї; вона буде називатися дружиною бо взята від чоловіка свого. Тому залишить чоловік батька і матір своїх, і прилипне до дружини своєї і будуть два одна плоть.
Слово «жена» виникло від слова « муж». По – єврейськи іш – муж, а іша – жена райської природи. Їх духовні потреби знаходили найповніше задоволення у безпосередньому спілкуванні з Богом. Котрий являвся їм «в раю лід час прохолоди дня» і бесідував з ними. Цей живий безпосередній зв’язок людини з Богом був першою і досконалою релігією людського роду.
Створивши дружину з ребра Адама, Господь цим самим дотримуються єдності кореня від якого повинно було виникнути все людство. «І благословив їх Бог і сказав їм плодіться і розмножайтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею».
Райське життя перших людей, їх духовний стан для нас, хто живе в гріховному світі, скрито від нашого духовного зору засміченого гріхом. Райський стан перших праотців – це зовсім інший світ, світ в якому не було зла, там було лише одне добро.
Їх розум був проникливим, воля доброю, почуття – чистими, не засміченими гріхом, вища досконалість їх була в моральній невинності, яка основувалася на відсутності самої думки про щоб то не було не чисте і гріховне. «І були обоє голі. Адам і дружина його, і не соромилися».
Проживаючи в раю користувалися усіма його плодами і насолоджувалися усіма його радощами. У матеріальному відношенні їх оточував достаток найбагатших дарів.