4 грудня – день пам’яті святої великомучениці Варвари.
Серед всіх шанованих в Церкві святих є найбільш відомі, і про них знають всі християни. Є навіть такі, які шануються не тільки православними, але й католиками, вірменами, коптами, англіканами. Однією з таких святих є великомучениця Варвара, пам’ять про неї зберігається вже понад 1700 років, а її мощі дев’ять століть перебувають у славному місті Києві. Саме тому в Україні вона була і залишається однією з найбільш шанованих святих, поряд зі святителем Миколаєм. Колись існував традиційний маршрут прочан по Києву, в який включено було і відвідування мощей святої Варвари. «Богомолець йде по Києву певним шляхом… Перш вклоняється всім святим Печерським, потім до Варвари, а потім до Макарія Софійського, а потім вже просто до Андрія і Десятинного на Поділ»
.
Хто ж така ця велика дівчина, що її знає і шанує весь християнський світ?
Іноді в агіографії святу називають ще Варварою геліопольского, за назвою місцевості, в якій вона проживала. Тоді це була земля древньої Фінікії, частина Римської імперії, а зараз територія сучасного Лівану і міста Баальбек. Стародавнє місто Геліополь було язичницьким центром з цілими храмовими комплексами, залишки деяких збереглися до наших днів. При імператорі Максиміані християни були поза законом і язичництво чинило відчайдушний опір появі нової релігії. Саме у такий період історії жила дівчина з ім’ям Варвара (Βαρβάρα), що грецькою означає «чужа».
Можливо, її предки були сторонніми в цих землях, але точно відомо, що була вона з досить впливового аристократичного роду. Всю свою юність дівчина провела в ізоляції від зовнішнього світу, вона відрізнялася красою і батько, відповідно до своїх уявлень про краще майбутнє своєї дочки, закрив її у вежі подалі від сторонніх очей. Мати Варвари померла, коли дівчинка була в дитячому віці.
Відокремлений спосіб життя дівчини позначився і на способі мислення. Далеко від мирської суєти вона часто роздумувала про красу навколишнього зовнішнього світу, про сенс і виникнення життя на Землі, і про те, що ж насправді є істиною.
При настанні віку, коли вона могла б вийти заміж, батько знайомив її з потенційними кандидатами, але завжди отримував її відмову. Турбуючись за внутрішній стан дівчини і бажаючи її «соціалізувати», він все ж дозволив їй виходити у світ і спілкуватися. У якийсь момент Варвара познайомилася з дівчатами християнками, які і розповіли їй про свою віру в Ісуса Христа, про Єдиний Творця всього, про існування якого вона здогадувалася раніше.
Незабаром Варвара приймає Хрещення. Дізнавшись про вчинок доньки, батько Варвари Діоскор розлютився і спочатку намагався самостійно переконати свою дочку відректися від своєї віри і повернути її до традицій предків. Після цього дійшов до побоїв і зважаючи на тверду стійкість дівчини відправив її на суд до правителя міста.
Її піддали жорстоким мукам: бичували воловими жилами, рани розтирали волосяницею, обпалювали вогнем, водили оголеною по місту, а потім знову приступали до більш витончених тортурам. Варто згадати ще про одну мученицю – святу Юліанію, вона викрила мучителів і сама відкрито оголосила себе християнкою під час тортур святої Варвари. Дівчина також була піддана тортурам і була забита катом. Правитель Мартіан дав батькові право здійснити суд над дочкою і язичник Діоскор обезголовив святу Варвару. Пізніше Діоскора і правителя Мартіана спіткала відплата – обидва вони були вражені блискавкою.
Чи може бути таке, щоб власний батько знущався, мучив і особисто вбив свою дочку? Судячи з того, як це буває і зараз на Сході в ісламських країнах, коли родичі і діти не просто проклинаються за відмову від своєї віри і прийняття Христа, але часто бувають убиті, то це цілком реальна і одночасно жахлива історія про божевілля одних і святість інших.
Якийсь благочестивий чоловік Галентіан взяв останки Варвари і Юліанії і поховав їх у селищі Геласія, що знаходилося в 12 милях від Евхаіт в Пафлагонії (Мала Азія). На цьому місці пізніше був споруджений храм, а мощі святих зціляли хворих на проказу.
У VI ст. при візантійському імператорі Юстиніані мощі Варвари були перенесені до Константинополя. Згідно Синаксаря Константинопольської церкви відомо про урочисті щорічні святкування пам’яті святої. За свідченнями, в храмі св. Варвари рятувалися, як у місці притулку, викриті у злочинах і ті, хто підлягали карі закону. Може, цим пояснюється існуюче в народі переконання, що великомучениці Варварі дана від Бога благодать рятувати від раптової і насильницької смерті.
До Київської Русі мощі святої Варвари потрапили з 1108 року, їх привезла до Києва грецька царівна Варвара, що стала дружиною князя Святополка-Михаїла. В ті часи християнство на наших теренах тільки зміцнювалося, в зв’язку з цим їм була необхідна духовна підтримка давніх церков. Мощі святої Варвари, які зберігалися в Михайлівському монастирі, були у нас чи не єдиною реліквією з давнього християнського Сходу і шанувалися особливо.
У 1654 році монастир відвідав патріарх Антіохійський Макарій, а його син і супутник архідиякон Павло Алеппський записав, що в північному нефі храму стоїть «красива рака з мощами святої Варвари Баальбекської (Іліопольської)… Тут ми були присутні на службі в боковому вівтарі святої Варвари… Коли в перший раз ми прикладалися до мощів цієї святої, то думали, що вона – одна з нових святих Русі, але тепер, почувши читання її синаксаря, зрозуміли, що вона тут саме свята Варвара, мучениця Баальбекська. У моїй патріархії, недалеко від Антіохії, є місто Іліополь, в якому постраждала свята великомучениця Варвара. Коли я там розпитував про її святі мощі, то мені сказали, що з глибокої давнини їх немає не тільки там, а й ні в іншому будь-якому місці на сході, але що вони перебувають в Київській землі, яка деякими називається країною варварською. Нині безсумнівно вірую, що тут спочивають справжні мощі святої великомучениці».
Патріарх просив, щоб йому дана була частина від цих святих мощей. Його прохання виконано Київським митрополитом Сильвестром, і патріарх прийняв частину святих мощей з великою радістю і подякою.
Під час монголо-татарської навали мощі були заховані церковнослужителями під кам’яними сходами, і згодом про це забули. Вони були знайдені через кілька століть, покладені з почестями в храмі і прославилися численними зціленнями. Київський переказ свідчить, що мощі святої Варвари рятували від виразок і холери, які сталися в місті у 1710, 1770, 1830 1848, 1853 і 1855 роках. Смертельна хвороба не торкнулася тільки Михайлівської Золотоверхої обителі, де спочивали чудотворні мощі святої великомучениці Варвари, і жоден з братії, який жив в монастирі, не помер, незважаючи на те, що свята обитель була відкрита для всіх, притікаючим на поклоніння святим мощам великомучениці. Цілюща сила мощей святої Варвари простягалася далеко за межі монастирських стін. Досить було під час епідемії винести нетлінні останки святої за ворота і обнести навколо обителі, як моровиця кожен раз після обнесення применшувалася у всьому місті.
В 30-х рр. XX ст. мощі були перенесені в Києво-Печерський музей-заповідник. Очевидці описували мощі (без голови і кистей обох рук) як нетлінні, темні і дуже тверді в порівнянні з мощами печерських подвижників. Під час окупації міста нацистами, у зв’язку з відкриттям храмів і монастирів, святиню перенесли в малий храм на територію Золотоверхої обителі, в 1949 р. – до церкви апостола Андрія Первозванного на Андріївському узвозі, а пізніше – у Свято-Володимирський собор, де вони перебувають і зараз.
Збереглися цікаві подробиці святкування 800-річчя Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1908 році. Мощі святої великомучениці були головною святинею цих урочистостей. Особливо зворушливим було обнесення мощів святої великомучениці навколо храму при великій кількості народу. Серед віруючих того часу ходили збірники, які називалися варварниками, в них оповідали про незвичайне життя великомучениці, на зразок збірників миколайників про святителя Миколая. В цей день завжди освячували воду і служили панахиди за померлими. У Києві є традиція – всім, хто приходить поклонитися великомучениці Варварі, дарують кольорові стрічки, освячені на її мощах. У давнину дівчата вплітали їх у коси, а мандрівники брали з собою, щоб повернутися додому.
Грузинська церква відзначає Барбароба – День святої Варвари. В цей день в грузинських церквах і храмах на службі на честь свята завжди є багато дітей. На честь святої тільки в Тбілісі зведено чотири храми – перший з них був побудований у восьмому столітті.
У Лівані, на батьківщині великої святої, день її пам’яті відзначається великими сімейними святами і називається «бурбара». У цей день після Літургії діти вбираються в костюми і маски, обходять будинки, прославляючи святу, і отримують подарунки. Такі урочистості характерні не тільки для Лівану, але для віруючих Сирії, Палестини, Йорданії, Греції, Македонії, Болгарії та інших країн.
Частина руки великомучениці Варвари знаходиться на Афоні в монастирі Симонопетра, інші частинки зберігаються в різних монастирях Греції і Кіпру.
Ліва стопа мучениці знаходиться у Свято-Варваринському соборі міста Едмонтон (Канада), куди вона була вивезена у 1943 році з Києва.
Великомучениця Варвара часто на іконах тримає Чашу для Причастя, хоча за канонами Церкви цієї священної посудини не може торкатися ніхто з мирян – тільки священнослужитель. Це пояснюється тим, що до святої Варвари моляться не тільки про збереження від несподіваної смерті, а й щоб перед блаженною кончиною сподобитись причаститися Святих Христових Тайн.
Свята Варвара зображена на картині Рафаеля «Сикстинська Мадонна», а також на картинах багатьох знаменитих європейських художників.
Колись на її мощах освячували каблучки і розвозили по цілому світу. Традиція пішла від існування персня св.Варвари на її руці. Для багатьох прочан і мандрівників робили масивні золоті кільця, а для незаможних – синенькі фініфтяні. Про заповітні київські каблучки мріяли навіть вінценосні особи. Ці каблучки купували і молодята, вважаючи, що вони скріплюють союз люблячих сердець. Заповітний перстень від мощей Варвари був і у гетьмана Івана Мазепи. Він глибоко шанував великомученицю і навіть побудував для її мощей чудову срібну раку і поміст, обкладений позолоченими срібними пластинами.
На честь святої Варвари названо безліч міст і областей по всьому світу (найвідоміший Санта-Барбара), названий астероїд, відкритий у 1883 році (номер 234).