“У Бога мертвих немає, у Бога – всі живі”.
У православному календарі є дні, коли цю фразу Христа відчуваєш усім серцем. Один із них – Димитрівська батьківська поминальна субота.
Старець Паїсій Святогорець говорить: “Ті, хто знаходяться в пеклі, хотіли б від Христа тільки одного: щоб Він дав їм п’ять хвилин земного життя, щоб покаятися. Ми, на землі, маємо час на покаяння, тоді як покійні вже не можуть самі поліпшити своє становище, але чекають допомоги від нас. І ми зобов’язані допомагати їм своєю молитвою.Тому наша Церква і встановила поминальні дні, освячення заупокійного колива, заупокійні служби, панахиди. Заупокійні служби – це найкраща допомога душам покійних. Вони мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла”.
Історія виникнення Димитрівської суботи пов’язана з старовинною традицією вшановувати цього дня наших предків.
Димитрівська є суботою, найближчою до 8 листопада — дня пам’яті святого Димитрія Солунського, до речі – покровителя воїнів.
Зазвичай цього дня та напередодні православні відвідують храм, де служать заупокійні відправи: ввечері п’ятниці — Парастас, вранці суботи — Літургію, а після неї – Панахиду.
Надзвичайно важливо нам, християнам, потурбуватись, аби за наших рідних спочилих була принесена безкровна жертва у вівтарі під час Літургії. По-друге, нам треба намагатися в ці дні особисто брати участь у богослужінні, і, бажано, причаститись Святих Христових Таїн, молитовно згадуючи наших померлих.
Не зайвою в цей день буде і адресна допомога людям, про біду яких ми знаємо, і така милостиня в ім’я померлого буде зарахована як його власна добра справа.
У такий день православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Святої Православної Церкви. Всі імена повинні бути написані так, як були охрещенні рідні і в повній формі (Михаїла, Миколая, Євдокії, а не Міші, Колі, Дусі).
Крім пожертвування, в храм прийнято приносити продукти. Як правило, напередодні кладуть хліб, солодощі, фрукти, овочі і т. д. Можна приносити борошно для просфор, вино для звершення Літургії, олію для лампад. Головне, щоб православні не обмежувалися поданням записок та внесенням пожертви на храм, а кожен знайшов можливість особисто бути присутніми на молитві, бо це молитва Церкви і від вашого імені за вашого родича, або знайомого.
Покійні не потребують ні гробу, ні надмогильного пам’ятника, ні поминальних столів – все це є лише данина традиціям, нехай і досить благочестива. Але вічно жива душа померлого відчуває велику потребу в постійній молитві, бо не може сама творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Господа. Тож маємо пам’ятати про те, що за померлих треба молитися щиро, так само, як завзято ми беремося за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті!
Тому не забуваймо наших покійних близьких, знайомих, друзів, ворогів і молимось за них, подаваймо милостиню, поминаймо їх в домашній і церковній молитві для того, щоб покращити їх участь у загробному житті, взиваючи в єдинстві зі святою Церквою: «Зі святими упокой, Христе, душі рабів Твоїх…»