“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Період грецького панування

Згідно пророкуванню Даниїла «срібне» царство повинне поступитися місцем «мідному». Пророкування Даниїла незабаром збулось.   Царство Персидське хилилося до свого заходу, а в цей час на політичну арену виступило Македонське царство, на чолі з його знаменитим царем і полководцем Олександром, прозваним Македонським (336-323 роки до н.е.)

Бачучи піднесення Македонського царства, останній пересидський цар Дарій ІІІ (336-330 роки) вступив у відкриту боротьбу з Олександром Македонським. Розбивши персів у двох битвах Олександр приступив до облоги Тіру. Так як   облога продовжувалась сім місяців  Олександр зажадав, щоб Іудея надала йому  військо і необхідні запаси продовольства. На цю вимогу іудеї відповіли відмовою,  так як були зв’язані зобов’язаннями з персидським царем. Розгніваний полководець, після взяття  Тіру, у 332 році повів свої війська до Єрусалиму, щоб покарати євреїв. Не отримавши від пересів допомоги і не очікуючи від  грізного завойовника нічого хорошого,  жителі Єрусалиму, наклали на себе піст і розпочали старанно молитись Господу. Коли  грізний завойовник підійшов до Єрусалиму , первосвященик Адуй у священих одежах, оточений священиками і велижезним натовпом народу у білих одежах, відкрив міську браму і вийшов до нього на зустріч. Олександр був вражений такою урочистою зустріччю, вклонився первосвященику. Свита  Олександра була здивована покірністю їх володаря.  Один з полководців Олександра запитав його: «Що означає, государ,  що ти, приймаючий   почесті від усіх, вклоняєшся іудейському священику?» – «Я не йому вклонився, – відповів Олександр – а Богу, Якому він служить. Коли я був в Македонії і думав про війну з персами,  то у ві сні до мене з’явився муж в такій же точно одежі і напророчив, що у війні з персами я буду переможцем».

Увійшвши у Єрусалимський храм, Олександр приніс жертву Богу. Тут  йому прочитали пророцтво Даниїла про те, що цар грецький підкорить царство Персидське. Олександр висловив радість,  коли дізнався про це пророцтво, і виявив ще більшу поблажливість до іудеїв. Він  дозволив їм і надалі жити по своїх законах, які існували на батьківщині і звільнив  їх від податків у суботні дні (роки), так як у ці дні іудеї не обробляли землю.

       Незабаром Олександр Македонський завоював   Єгипет і заснував там місто Олександрію. З  Єгипту він вирушав у Месопотамію, підкорив усе Персидське царство до кордону Індії. Після чого повернувся до Вавилону, зробивши його своєю столицею і готувався у похід на Індію, але раптом захворів і у 323 році вмер.

Після смерті Олександра  його величезна монархія разпалась на чотири окремі царства: Македонське , Фракійське, Сірійське і Єгипетське, якими правили чотири полководці Олександра. Єгипет дістався полководцю Птоломею І Лагу,  а Сірія і Месопотамія полководцю  Селевку. Зважаючи на те, що Іудея знаходилась між Єгиптом і Сірією, династії Птоломеїв і Селевкідів вели боротьбу за володіння цією країною, і спочатку Іудею захопив Птоломей Лаг.

Іудея під владою царів єгипетських

Переклад Святого Письма на грецьку мову

      В 320 році Птоломей Лаг захопив Єрусалим  і вивів у Єгипет сто тисяч полонених іудеїв. Але Птоломей І не утискував полонених, він дозволяв їм користуватись усіма правами якими користувались місцеві жителі країни.  Вони селились в осному у торгових  містах на узбережжі Середземного моря  і жваво торгували. Так як панівною мовою на той час по усьому басейну середземного моря була грецька мова, або елінська, то єгипетські євреї поступово почали забувати свою мову. Але віру своїх батьків вони не забували. Де б то не поселився єврей, всюди вони будували синагоги, які акуратно відвідувались ними кожну суботу. В зв’язку з тим, що рідна мова поступово забувалась у єгипетських євреїв виникло бажання перекласти Святе Письмо з єврейської мови на грецьку. Це їм вдалося здійснити при другому правлінні династії Птоломеїв, при Птоломеї ІІ Філадельфі в 270 році.

Птоломей II Філадельф був ученим і зібрав у своєму палаці величезну і дуже цінну бібліотек. Бажаючи мати у своїй  бібліотеці єврейсьу Біблію на грецькій мові він звернувся до іудейського первосвященика Єлеазара з проханням допомогти йому здійснити цей задум. Первосвященик прислав Філадельфу священні книги і сімдесят двох вчених для перекладу цих книг  на грецьку мову. Переклад книг було завершено у короткий срок. Цей переклад став називатись перекладом сімдесяти тлумачинків або Септуагінта. Він мав величезне значення в поширені іудейської релігії серед язичницьких народів і підготував сприятливий грунт серед цих народів для майбутньої євангельскої проповіді.

Після  Птоломея II Філопатор, який не любив іудеїв і навіть бажав страчувати єгипетських євреїв на іподромі. Після смерті Філопатора  Іудея у 199 році була завойована селевкідами і надовго підпала під владу Сирії.

Іудея під владою сирійців

(199 – 143 роки до н.е.)

      Незадоволені політикою Плотомея Філопаптора іудеї допомогли сірійському царю Антіоху Великому оволодіти Єрусалимом, де був зосереджений великий загін єгиптян. Антіох ІІІ в подяку за це дозволив жити євреям за своїми законами і наказав видати зі своєї казни гроші для жертвоприношень в Єрусалимському храмі.

Але страшна біда звалилася на Іудею, коли сірійський престол посів АнтіохІV Єпіфан (175 – 164). Прагнучи зміцнити своє царство, Антіох Єпіфан розпочав проводити еллінзації народів, які входили до його монархії. З цією метою він видав указ, який велів  щоб всі народи його царсва говорили на грецькій мові, вдягалися по грецьки і поклонятись грецьким богам. Супротивників цього указу цар велів убивати. Царський указ був розісланий усім народам, в тому числі й іудеям. Ніколи за весь час існування, євреї не були в такому нещасному становищі, як нині. У них віднімали все, чим вони завжди дорожили: і мову, і звичаї, і віру. Разом з указом до Єрусалиму прибув великий загін сірійських солдат, яким було наказано привести царський наказ до виконання. За наказом Антіоха ІV Єрусалим перейменували на місто Антіоха, а Єрусалимський храм  був присвячений грецькому богу Зевсу Олімпійському. В храмі, перетвореному у капище, була поставлена статуя Зевса, перед якою приносили язичницькі жертви. Євреїв силою змушували бути присутніми під час цих жертвоприношень. А затим  під страхом смерті заставляли їх їсти ідоложертовне м’ясо. Тих, хто відмовлявся це виконувати, страчували. Необхідно відзначити, що багато хто серед євреїв, боячись переслідувань і тортур, зрадили своїй вірі і стали ідолопоклонниками, але були й такі, які віддали перевагу смерті, не зрадили своїй вірі  у той час між вірними іудеями особливо виділявся благочестям старець Єлеазар. Будучи вченою людиною, книжником, він був шанований всіма за свою справедливість. Схилити Єлеазара до ідолопоклоніння було дуже важливим, бо тоді багато хто серед іудеїв наслідували б його приклад. Старця підвели до язичницького жертовника, і запропонували йому з’їсти ідоложертовне свиняче м’ясо. Єлеазар відмовився порушити закон Мойсеїв. Тоді його почали умовляти, щоб він показав тільки вигляд, неначе б то він виконує наказ царя. Але Єлеазар і на це погодився. «Недостойно, – сказав він, – у мої роки лицемірити. Молоді люди , дізнавшись, що дев’яносторічний Єлеазар перейшов у язичество можуть наслідувати мій поганий приклад і зрадити свою віру». За стійкість у вірі Єлеазара було вбито, але його образ безстрашного сповідника істиної віри залишиться жити у серцях багатьох євреїв.

Одного разу до самого царя привели жінку Соломію з сімома синами. Цар заставив їх з’їсти свиняче м’ясо, але вони сміло відповіли царю: «Ми готові ліпше умирати, ніж порушити закон наших батьків». Коли вмовляння не допогли, цар піддав братів разом з їхньою матір’ю жорстоким муках і усіх умертвив. Це сімейство мучеників відоме під іменем мучеників Макковеїв.

Гоніння на іудеїв за істину віру поширилося по усій Іудеї. Але своїми переслідуваннями  Антіох Єпіфан не досяг ніяких позитивних результатів. Гоніння на віруючих лише породжували серед євреїв ненависть до гонителів і бажання позбавитись від сірійського панування. Незабаром в Іудеї запалало повстання проти сірійських загарбників під керівництвом священика Маттафії.

Визвольна війна під проводом Маккавеїв

     У місті Модині жив ревний священик Маттафія. У нього було п’ять дорослих синів: Іоан, Симон, Іуда, Єлеазар та Іонафан. У 168 році до цього міста прибув сірійський чиновник з метою схилити  його жителів  до ідолослужіння.  Коли усі жителі міста була зібрані, до язичеського жертовнака, чиновник звернувся до священика Маттафія з проханням, щоб він першим приніс жертву грецькому богу. Але ревний священик навідріз відмовився. Тоді серед жителів міста знайшовся один єврей, який, спокусившись обіцянками чиновника, підійшов до жертовника, щоб принести жертву ідолу. Побачивши це, Маттафія заревнував  і затряслись нутрощі його і запалала лють його  по закону, і він підбіг, убив його біля жертовника. І  у той же час убив  мужа царського, який заставляв приносити жертву, і розрушив жертовник. Затим, звертаючись до жителів, міста, він вигукнув: «Всякий, хто ревнує по закоу і стоїть у завіті, хай іде слідом за мною». Узявши  своїх синів він з невеликим загоном іудеїв пішов у гори. Незабаром до Маттафії у гори зібралася велика кількість іудеїв, з яких священик організував народну визвольну армію. Наносячи одну поразку за другою, Маттафія розпочав мужню боротьбу з добре озброєними і навченими військами сірійців. Але смерть припинила його благородний подвиг в ім’я свободи.  Умираючи, він заповідав своїм синам й усім іудеям продовжувати боротьбу зв спасіння віри й вітчизни. Після його смерті визвольний  рух очолив його син Іуда, прозваний за свою хоробрість Маккавеєм, що озвачее молот. Сміливий і відважний він відвойовував у сірійців одне місто за другим, перемагаючи кращих полководців Антіоха Єпіфана. У 165 році Іуда звільнив місто Єруселим. Опоганений храм був очищений, обновлений і освячений. У пам’ять цієї події євреї установила празник Обновлення  храму. Незебаром по усій Іудеї рознеслася радісна звістка: ненависний євреям Антіох Єпіфан тяжко захворів і в жахливих муках вмер. Спадкоємці Антіоха Єпіфана не бажали погодитись  щоб Іудея була вільною державою. Вони неодноразово робили спроби задушити там визвольний рух, але кожного разу Іуда Маккавей заважав їм здійснити агресивні плани але ось одного разу хоробрий вождь із загоном у кількості вісімсот чоловік попав в оточення численого  сірійського війська. Не бажаючи здатись у полон, Іуда розпочав нерівний бій. Битва з ворогой продовжувалась цілий день. У цій битві смертю хоробрих загинув і вождь іудейського народу Іуда Маккавей. Священий подвиг Іуди продовжили його брати, спочатку Іонафан, а потім Симон.