Християнство – це сповідування свободи: свобода бути собою, свобода дозволяти оточуючим бути собою, свобода робити те, що ми бажаємо, в межах, встановлених заповідями.
По суті, християнин покликаний сповідувати віру в Істинного Бога та проголошувати Його всім своїм життям, словами, діями і навіть диханням.
Кожна людина встановлює межі дозволеного для себе та для всього свого оточення. І саме тут проявляється дана Богом свобода.
Однією з характеристик людини, створеної за образом і подобою Божою, є почуття особистої гідності, сприйняття себе як Божого творіння, як сина/дочки Царя Небесного. Гідність людини, створеної з пороху земного та подиху Божого, поміщеної «в Едемі на сході» (Бут. 2:8), покликаної стати спадкоємцями Царства.
Нам, як дітям Небесного Отця, чітко сказано звертатися до Бога «Отче наш» (Мф. 6:9-13, Лк.11:2-4). І це не перебільшення. Зерно цієї ідеї, посіяне у Старому Завіті, рясно розквітає в Новому Завіті:
«Будьте ж досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5:48);
«…бо Отець ваш знає, чого ви потребуєте, ще перше, ніж ви попросите в Нього» (Мф. 6:8);
«…бо Отець ваш благозволив дати вам Царство» (Лк. 12:32);
«Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми дітьми Божими називалися» (1 Ін. 3:1);
«А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці Христові» (Рим. 8:17).
Що означає бути дитиною — сином/дочкою — Бога? Високий статус накладає величезну відповідальність: поведінка вульгарного чоловіка не личить царському синові, а поведінка легковажної жінки не личить царській дочці.
Ми повинні характеризуватися винятковою добротою, чесністю, щирістю, твердим сповідуванням віри, вдячністю, безкорисливістю, щедрістю, люблячим серцем, повагою, мужністю, відвагою, вірністю та сміливістю.
Гідність царських дітей полягає не в багатому одязі, гордовитій поставі чи мирському добробуті, а у відображенні образу Творця та уникненні ідолів цього швидкоплинного світу.
«Улюблені, тепер ми діти Божі, і ще не відкрилося, що будемо. Але знаємо, що коли Він з’явиться, будемо подібні до Нього, бо побачимо Його таким, Який Він є» (1 Ін 3:2).
Сучасний світ, уподібнюючись до язичницького світу у своєму падінні та прагнучи перевершити його, випробовує, чи є в нас ця закваска, печатка первородства, дух істини. Бо «Дух свідчить разом з духом нашим, що ми — діти Божі» (Рим. 8:16).
Саме це відчуття божественного синівства, що випливає з рясної Божої благодаті, дозволяло християнам зберігати гідність перед обличчям найжахливіших і найболючіших випробувань. Бачачи їхній внутрішній мир, благородство та презирство до наживи, язичницький світ був вражений, переможений і відродився, ставши християнським.
Іноді нам здається, що перемоги можна досягти лише силою, владою та багатством, але горстка християн підкорила язичницький світ, повний пишноти та аморальності, явивши йому гідне обличчя дитини Божої.